Сергій Жадан: «Завжди приємно знаходити щось нове серед того масиву музики, який тобі нібито відомий»

Перші собаки у космосі — Бєлка і Стрєлка, а ви хто? Чи є у вас зв’язок з попередницями?)

Та ні, у нас є зв'язок зі старими «Собаками в космосі», тому що «Собаки у космосі» — це стара група, вони зібралися ще 2000 року. Я, чесно кажучи, не знаю, чому вони себе так назвали і хто це вигадав. Зараз у них зовсім інший склад. Із того складу «Собак», здається, взагалі ніхто не залишився. І чому «Собаки в космосі», мені не зрозуміло, але я думаю, що тут так чи інакше присутній був позитивний заряд, доволі самоіронічний та оптимістичний. Їхній вокаліст-засновник Саня Болдирєв, він узагалі людина відкрита й оптимістична, так що я думаю, все було якось пов'язано з відкриттям космосу та красивими радянськими міфами, з відкриттям нових сфер життєдіяльності, з дослідженням мирного космосу.

Влада, яку ви висміююте у своїй творчості, завдає вам якійсь клопоти чи ускладненя в житті? Через заборону хоч один із концертів переносився?

Буває. Бувають ускладнення, але вони не мають системного характеру, слава Богу. Зазвичай усе залежить від неадекватності якихось місцевих керівників, скажімо, харківських, які просто іноді бояться, й для того, аби перестрахуватися, вважають за краще заборонити. Просто ми існуємо в різних космосах: «Собаки в космосі», — у позитивному космосі, а наша влада — це собаки (або суки — як кому зручніше), що живуть у космосі негативному, — і наші космічні маршрути зазвичай не перетинаються.

Як ви ставитесь до слему? На деяких концертах виникають такі переміщення мас і це може бути травматично та досить скажено... Чи берете участь у слемі? Якщо так, то на виступах яких груп?

Добре ставлюсь, мені подобається. Сам участі не беру, здоров’я не стає, але подобається за цим спостерігати, особливо на наших концертах. Я думаю, що люди, які беруть в цьому участь, знають, що вони роблять, і знають, що їх чекає в разі, якщо вони не втримаються на ногах. У нас востаннє таке було вчора, в Польщі, де ми виступали. Там в якийсь момент під сценою почався такий ось двіж, публіка тягала один одного та музикантів на руках. Було весело. Насправді, зазвичай у таких випадках ніхто не страждає, тому що участь у слемі беруть люди п’яні, а п'яну людину важко травмувати. Це іноді виглядає доволі страшно, загрозливо, але треба розуміти, що це не бійка, а слем, і люди розуміють умовність та ігрове начало того, що відбувається.

Чи є ска в Україні (окрім вашої групи) як ви ставитесь до ска-представника з Росії «Ленінград»?

Є, чому ж. Мабуть, це не надто модна музика, але тим не менше – в різних містах є адепти ска, є молоді команди, які грають ска. До «Ленінграда» ставлюсь негативно. З ідеологічних причин.

Яку сучасну музику слухаєте особисто ви? Ваш поточний плейліст, останнє цікаве музичне відкриття?

Я слухаю вініл. А вініл — це, як правило, музика не зовсім актуальна, максимум — початок 90-х. А поза вінілом слухаю дуже різну музику, навіть не знаю, з чого почати перелік. Якщо з’являється щось цікаве, чи коли хтось радить щось цікаве, намагаюсь все це почути. Або коли виходять нові альбоми музикантів, за якими слідкую і яких люблю, теж усе це слухаю з почуття обов’язку. Одним словом, музичні смаки в мене сумбурні. А музичне відкриття, знову ж таки, стосується не зовсім сучасної музики. Останнє таке відкриття — Ian Dury, британський музикант, культовий персонаж пост-панку (створив унікальний стиль, поєднавши елементи м'юзік-холу, панк-року та диско, — RockYou). Придбав собі кілька його вінілів. Завжди приємно знаходити щось нове, цікаве серед того масиву музики, який тобі нібито відомий. Думаєш, що про 60-ті чи 70-ті знаєш все, чи принаймні дуже багато, й раптом відкриваєш для себе якусь неймовірну музику. І розумієш, наскільки твій космос, у якому ти перебуваєш, як собака, був обмежений, наскільки він лімітований і наскільки може розширитись. Це приємно, це лишає відчуття дива. 

Що вас надихнуло на створення пісні «300 китайців»? Чи є якась історія, пов’язана із Будапештом?

Не те, щоб конкретна історія. Ми ж просто з Харкова, а Харків — це важливий і великий центр нелегальної міграції. От ви, кияни, щоранку читаєте в пресі про якісь візити президента, а ми щоранку в новинах читаємо про нелегальний перетин кордону китайцями, в'єтнамцями чи африканцями. Цей трафік справді існує, і великою мірою проходить саме через Харків. Ми постійно в Харкові чуємо в теленовинах, що якась чергова група китайців, чи в'єтнамців, чи корейців перетнули кордон, і їх впіймали чи не впіймали, що вони втекли чи не втекли. Частина з них осідає в Харкові, частина — рухається далі. Всі ці історії про китайців, які рухаються до Будапешта, — це насправді хроніка, документальні новини, в цьому немає аж так багато фантасмагорії чи гротеску.

Як ви сприймаєте той факт, що люди, які люблять ваші літературні твори, не сприймають вашу музичну діяльність? Як ви це можете пояснити чи прокоментувати?

Ніяк. Ну не сприймають – і хай. Це різні речі, тому природньо, що не всім подобається те й інше. Насправді, в багатьох випадках людям це не подобається ще до того, як вони це почули. Вони можуть казати, що їм це не подобається, навіть не знаючи, про що йде мова. Але для людей, які хочуть щось для себе відкрити, і література, й музика є цілком самодостатніми речами, вартими їхньої уваги. Я спокійно до цього ставлюся й не намагаюся переконати, що необхідно ходити на наші концерти. Це справа смаку, і справа дуже суб’єктивна. Немає музики, яка б подобалася всім. І літератури теж такої немає.

Музика й літературна творчість — поєднання ми бачимо, а в чому основний розділяючий фактор? Чи він є?

Є, звісно. Принаймні, я для себе ці речі чітко розмежовую. Навіть тексти, які я пишу для нашого з «Собаками» проекту, різняться від «книжкових»: вони все-таки більш розраховані на проговорення зі сцени, проговорення під голосну музику, навіть стилістично вони інакші — не гірші чи кращі, а просто інакші, більш публіцистичні, більш ритмічні.

У декілька попередніх інтерв'ю ви говорили про брак часу. Чи не вважаєте, що беретесь за занадто багато справ відразу (література, музика, кінематограф)?

Вважаю, чому ж. Мені загалом бракує ще принаймні двох життів. був би втішений, якби в мене було пару клонів. Часу не вистачає, постійно з’являється багато цікавих ідей, пропозицій, проектів, можливостей щось зробити — і ти змушений робити вибір, змушений відмовлятися від багатьох речей, які тобі теж цікаві. Доводиться багатьма речами жертвувати, на жаль. 

Стосовно відпочинку: де зазвичай проводите відпустки? Які є цікаві плани в перспективі?

В мене нема відпусток, тому що я безробітній. В мене все життя — одна велика відпустка. Я працюю тоді, коли мені хочеться працювати, а коли не хочеться — не працюю. Як на мене – ідеальний варіант працевлаштування.

А ви співаєте у ду'ші?

Ні. Ні в ду'ші, ні в душi' не співаю. Співаю багато і охоче в п'яних компаніях. Мені подобається не так самому перебувати в стані алкогольного сп'яніння, як спостерігати за п’яними веселими персонажами довкола. В нас була така історія з Los Colorados. Минулого року ми виступали в Берліні з «Собаками», а Colorados теж на той час там були, й прийшли до нас у гості: після концерту в готелі влаштували afterparty, вишли на балкон і почали голосно й натхненно виконувати народних пісень. У хлопців з Colorados дуже добрі голоси. Люди повиходили з сусідніх балконів, почали плескати й підспівувати, захоплено реагувати та коментувати, але хтось-таки не втримався й викликав поліцію, як це зазвичай і трапляється. В якийсь момент я зрозумів, що зараз буде поліція, тому запропонував завершити концерт. І щойно ми вишли з під'їзду, як у двір справді заїхала поліцейська машина. Вони проїхали повз нас, не підозрюючи нічого поганого. Якось того разу з поліцією розійшлись мирно. А все починалося з хорового співу.

Яке б ви хотіли почути питання, але його вам не ставлять стосовно музики?

Та ніяке, якщо чесно. Те, що людина говорить в інтерв'ю – це, зазвичай, зіжмакана, доволі неточна, сумбурна інформація, яку людина з себе вичавлює. В інтерв'ю в більшості випадків люди менш цікаві, ніж у нормальному житті. Я насправді не дуже все це діло люблю. А вже вигадувати питання, які б хотів почути, якось і в голову не приходить.

У кожного своя філософія, яка вона у вас?

Філософія – надто голосно сказано. Є якісь життєві принципи, яких я намагаюсь дотримуватись, — свобода, рівність, братерство, але навряд чи це тягне на серйозну філософську концепцію. 

Які перспективи створення власного сайту?

По-перше, я не зовсім розумію, для чого це робити. А по-друге, коли це робити. Я навіть свої сторінки вконтакті та у фейсбук не веду — їх ведуть мої друзі. Немає на це часу. Не зовсім розумію, що туди писати, кому це може бути цікаво. Найважливіші джерела — це книги і диски, а все інше —інтерв'ю, коментарі, фотографії — це якийсь доважок, який не несе в собі нічого суттєвого чи принципово важливого.

У списку ТОП-100 найвпливових людей України ви перед мером Львова, прем"єр-міністром Криму, під номером 76, як Ви можете це прокоментувати?

Це якийсь смішний список. Я не зовсім розумію, як ці «впливові» люди туди добиралися. Слабко собі уявляю, на кого я можу впливати. Все це так умовно. Доказом може бути той факт, що цей список, здається, 5-й рік поспіль очолює Янукович. По-моєму, це вже достатній привід, щоб усвідомити відносність та умовність подібного списку.

Інтерв’ю – Анна Савіцька 


Теги: Бочка, Сергій Жадан, Сергей Жадан, интервью

blog comments powered by Disqus

Рецензии

Understated
1 августа 2013
Planta
18 июля 2013
Delta Machine
28 мая 2013
Mosquito
27 мая 2013
Wolf
5 мая 2013

Отчёты

Children of Bodom в Киеве
15 сентября 2017
Tommy Genesis: атаке брутальной девочки не смогли противодействовать
26 мая 2017
Сергей Михалок: Цирк аутсайдеров в акустике
24 мая 2017
Вагоновожатые: осень в середине мая
19 мая 2017
Как Dakh Daughters помогали Вавилонскую башню строить
29 апреля 2017





Музыкантам
web support