Блог Ellis

пятница, 24.04.2009 23:49

Ми танцюєм на кістках

Нетрудно встретить этого мужчину
Небесной красоты.
На нем всегда костюм отличный
Оттенка кофе с молоком
И побродить по улицам столичным
Очень любит он.


"Вася" Браво

Стиляги. Зализане назад волосся, широкі брюки, мішкуватий піджак і звісно рука на талії чувіхи.
Стиляги молодіжний рух, чи то 40-50их, як кажуть одні, чи 50-60их. Але ясно одне – що рух цей почав зароджуватись у післявоєнний період СРСР. Завіси як такової ще не було. Союз налаштовував дипломатичні відносини з іншими країнами світу. Саме тоді до СРСР потрапила ціла маса закордонної музики, кіно і найголовніше інформації.
Через появу великої кількості дипломатів, з’явилось багато людей, які жили не поза межами радянського тиску. Вони бували у різних країнах світу, зокрема, у Америці. Звідки й пішли такі стилі, як джаз, ритм’н’блюз, рок’н’ролл та багато іншого. Багатенькі татусі змогли привозити своїм дітям закордонну музику, фільми, книжки. Це ж звісно через друзів, знайомих виливалося у маси.
Більшість дійсно не сприймало цю ганебну, божевільну і огидну пропаганду проамериканського способу життя. У них немає культури, поваги до суспільства і банальної моралі. Але були й інші, які підхопили цю культуру, цей спосіб життя, цей "Стиль". Саме тоді з’явились перші стиляги.

Стиляги та маси

Якщо для дітей еліти це був спосіб протесту проти суспільного ладу, спроба заявити про своє я, то для інших це було абстрагування від бідності радянської культури і суспільного стану у країні.

Було неможливо виділитися з натовпу, купити собі якусь дрібничку і пишатись, що така є тіки в тебе. Стандартні костюми і сукні по усіх крамницях, а у повоєнний період взагалі їхня відсутність. Тканина завжди була якихось типових стандартних кольорів – всі мали бути як один.
Саме з поверненням багатьох «героїв» війни у сім’ях почали з’являтись якісь трофейчики, чи то одяг, який давно вийшов з моди, чи то військові запальнички чи портсигари, які користувались шаленою популярністю серед стиляг. Але найголовнішим були платівки – джазові платівки.

Сам термін, швидше за все, виник з джазового сленгу. Коли музикант грав не у своїй манері, казали, що він стиляє. Або «стилягу дує», коли казали за саксофоністів, які незвично грали. Звісно і самих таких музикантів почали називати стилягами.
Також існує думка, що термін означає буквальне наслідування американського стилю життя.
Самі ж стиляги себе так не називали. Вони себе взагалі ніяк не називали, хіба що штатниками, як люди які любили Сполучені Штати. Спочатку це була насмішка над ними і звісно це вигадали не самі стиляги.
Перша ж згадка з’явилася 49го у «Крокодилі» у карикатурі, яка зображала неопрятного, дурного вискочку який пишався свої глупим нарядом - вони були попугами у радянському суспільстві.
Але згодом, за декілька років самі стиляги гордо прийняли цю назву.


Стиляги!

"В дверях зала показался юноша. Он имел изумительно нелепый вид: спина куртки ярко-оранжевая, а рукава и полы зеленые; таких широченных штанов канареечно-горохового цвета я не видел даже в годы знаменитого клёша; ботинки на нем представляли собой хитроумную комбинацию из черного лака и красной замши. Юноша оперся о косяк двери и каким-то на редкость развязным движением закинул правую ногу на левую."
Обнаружились носки, которые слепили глаза, до того они были ярки…»

З фельєтону Д. Г. Бєляєва

Думаю не варто після цієї цитати сильно описувати манеру одягу стиляг. Вони носили широкі, або брюки вузькими дудочками, мішкуваті піджаки, капелюхи з широкими полями. І все це було самих різних кольорів, а шкарпетки! Боже, чого самі шкарпетки коштували. Та більшість одягу стиляги робили самі або підпільно замовляли у швачів. Але головним завданням штатників було не зробити костюм, а знайти з Чого! його зробити. Так – різнокольорову тканину було важко знайти і майстри дійсно дивувались коли хлопці десь знаходили червону шкіру, приносили ліску замість ниток і казали з того зробити взуття. Червоні шузи було чимось неймовірним.
Серед дівчат у моді були коротенькі й вузенькі спідниці, але якщо чуваків впізнавали з натовпу за їх одягом, то дівчині було достатньо робити яркий макіяж. Але нажаль дуже мало хто на це наважувався. Так – дівчат серед стиляг було катастрофічно мало. Не кожен навіть хлопець витримає щоденне цькування іншими, тикання пальцями у автобусі чи парадному, допити міліції і інше знущання суспільства.

"Контролировалось все: одежда и прически, манеры и то, как танцуют. Это была странная смесь концлагеря с первым балом Наташи Ростовой. Танцы, утвержденные РОНО, да и манеры были из прошлого века — падекатр, падепатинер, падеграс, полька, вальс. Фокстрот или танго были не то, чтобы запрещены, но не рекомендованы. Их разрешали иногда заводить один раз за вечер, и то не всегда, все зависело от мнения и настроения присутствующего директора школы или старшего пионервожатого. При этом смотрели, чтобы никаких там попыток танцевать фокстрот „стилем“ не было. Как только кто-либо из учеников делал что-то не так, в радиорубку срочно подавался знак, пластинку снимали и дальше уже ничего кроме бальных танцев не ставили."

О. Козлов «Козел на саксі»

Але повернемось до приємного – до музики.

У кінці 50их неймовірно популярним був ніхто інший як Оркестр Глена Міллера. Особливо через фільм «Серенада сонячної долини». Але не зважаючи на факт, що оркестр існує й досі, усі стиляги вважали що оркестр розпався після загибелі його лідеру у 44му.
Серед стиляг була актуальна свінгові музика. Штатники любили бугі-вугі і звісно з певних причин, таких як відсутність інформації, був відмінним від класичного танцю. Стиляги не обмежувались класикою і додавали власні елементи, через що з’являлись такі стилі, як "канадський", "атомний" та "потрійний Гамбурзький".
Серед виконавців були популярні Дюк Еллінгтон, Бенні Гудмен і з появою рок’н’роллу звісно Білл Хейлі, Літтл Ричард, Преслі, Бадді Холлі.

Бугі на кістках

За дифіциту у країні, знайти пластинки було просто нереально. Саме тоді з’явився рок на кістках. За неможливості купівлі чи випуску своїх пластинок, кустарно розпродавалися записи на рентгенівських знімках. Серед стиляг такі записи називались «скелетом моєї бабусі».
Ну я думаю ви розумієте, що за це дуже сильно карали, коли у СРСР навіть мав місце випадок, коли за торгівлю джинсами у 80их показово розстріляли двох чоловік.
За постійні місця зборів, стиляги мали якісь підпільні клуби, де крутили свою музику, танцювали бугі і просто класно проводили час. Але зважаючи на те що у тусі майже не було дівчат, стиляги танцювали один з одним. Твіст, атомний чи канадський свінг, які в принципі були чимось на зразок джиттер багу чи лінді хопу.

Ну і звісно стиляги збирались на Бродвеї, чим власне називалась центральна вулиця міста. У Москві це була вулиця Горького.
Але зважаючи на малу чисельність цього руху, це переважно були найбільші міста, такі як Москва, Ленінград, Ташкент, Баку, Львів.

Але згодом, у 60их, стиляги почали повністю зникати як течія. По-перше: почалася легалізація багатьох видів діяльності та атрибутики, забороненої на той час (типу джазу), по-друге: суспільство почало охоплювати біттломанія, вплив хіпі і інші проблеми гірші за рух стиляг впали на голову влади.

У 80их стиль почав відроджуватись з хвилею моди до ретро стилю. З’явились такі гурти, як Браво, Секрет. У останніх, яких доволі часто проскакує стиляжне минуле. Але так стиляжна культура і канула у минуле. У СРСР і потім у країнах колишнього союзу починають з’являтись переважно рок’н’ролльні гурти. І свінг та твіст майже не з’являються на радіо, телебаченні чи просто на умі у молоді.

Але мені воно якось байдуже і я продовжую хиляти по Бродвею.



0,00
Голосовать могут только зарегистрированные пользователи



blog comments powered by Disqus

Афиша

Breezy Rodio Quintet (USA)
22 октября в Caribbean
THE SUNBURST, HANGARVAIN
22 октября в Old pub (Запорожье)
Kovacs
23 октября в Международный центр культуры и искусств Федерации профсоюзов Украины (Октябрьский дворец)
Концерт Сестер Тельнюк, UNPLUGGED
23 октября в Национальный дворец искусств «Україна»
Damien Escobar / Дэмиен Эскобар
23 октября в Львовский театр оперы и балета





Музыкантам
web support